Различия

Показаны различия между двумя версиями страницы.

--- ru:dokuwiki_on_a_stick [2015-04-04 15:19] – 31.135.136.146
+++ ru:dokuwiki_on_a_stick [2017-02-15 21:09] (текущий) – Aleksandr
@@ Строка 1: / Строка 1: @@
-Франче́ско Петра́рка, також просто Петрарка (італ. Francesco Petrarca, *20 липня 1304, Ареццо — †19 липня 1374, Арква) — італійський поет та літописець, ранній гуманіст. Один із засновників гуманізму, його називають «батьком гуманізму».
+====== «Докувики» на флешке ======
-Особливо відомі сонети Петрарки, котрі вважаються зразком жанру. Мова творів Петрарки, Данте та Бокаччо (відомі також як «три корони» = італ. tre corone) заклала основу сучасної італійської мови, зокрема першого словника італійської Vocabulario degli Accademici della Crusca виданого 1612 року.
+Страница перемещена: [[ru:install:DokuWiki on a stick]].
-Ареццо, будинок де народився Петрарка
-липня 1304 в Ареццо, поблизу Флоренції народився Франческо Петрарка. Його батько — флорентійський нотар П'єтро ди сер Паренцо (сер Петракко) був вигнаний з Флоренції (як і Данте) «чорними» ґвельфами за приналежність до партії «білих» ґвельфів (прихильників папи).
-Петрарка переїздить до Авіньйона (місцевість Воклюз), де живе його батько, що переселився з Італії за папою Клементієм V.
-За бажанням батька Петрарка вивчає право в університетах Монпельє (1316-20) та Болоньї (1320-26), проте більше цікавиться літературою та письменництвом.
-Батько помирає і Петрарка пориває з навчанням та повертається до Авіньйона, де працює клерком у кількох конторах, попри роботу у нього залишається багато вільного часу, котрий він присвячує літературній творчості.
-квітня 1327, за власними словами поета, у Великодну п'ятницю (хоча насправді це повинен був бути Великодний понеділок) в авіньйонській церкві Св. Клари він вперше зустрічає жінку на ім'я Лаура (можливо Лаура де Саде, померла від чуми у 1348 році), нерозділене кохання до котрої протягом сорока років він оспівує у численних сонетах, канцонах, сестинах, баладах та мадриґалах збірки Книга пісень (Il Canzoniere). Існує думка, що це кохання поет вигадав як джерело натхнення своїх віршів.
-квітня 1336 він разом зі своїм братом та двома слугами сходить на гору Венту (Mont Ventoux, 1 909 м) поблизу міста Карпентрас (департамент Воклюз, Франція), про що пише звіт у листі до свого друга Франческо Діоніджі (Francesco Dionigi). Оскільки це є першим відомим документом про гірську експедицію, то 26 квітня 1336 вважається днем народження альпінізму, а Петрарка його засновником (деколи «батьком альпінізму»). Водночас цей твір описував новочасне бачення природи.
-отримавши церковні синекури він придбав будиночок у долині річки Сорги, де з перервами прожив 16 років (1337—1353).
-Поїздка до Риму, після котрої Петрарка пише свій твір Африка — епічна поема про події Другої Пунічної війни та римського генерала Публія Корнелія Сціпіона Африканського, що робить його знаменитим у Європі.
-В Авіньйоні народився син Джованні (Giovanni), хоча прийнявши духовний сан, Петрарка не міг одружитись, він мав двох дітей (жінка/жінки невідомі).
-У Римі Петрарку як поета увінчують лавровим вінком (poeta laureatus), він стає першим з часів після античного Риму хто удостоївся цієї честі. При чому отримав такі запрошення також із Парижа та Неаполя.
-У місцевості Воклюз народилась донька Франческа (Francesca). Вона виходить заміж за Франческоло да Броссано (Francescuolo da Brossano), котрий пізніше був виконавцем заповіту Петрарки.
-Після двох тривалих подорожей Італією (1344—1345 й 1347—1351), він зав'язав численні дружні зв'язки, у тому числі з Бокаччо.
-Мріючи про відродження величі Стародавнього Риму, Петрарка проповідує відновлення Римської республіки, підтримуючи авантюру «трибуна» Кола ді Рієнці, що зіпсувало його стосунки з кланом Колонна й спонукало переселитися до Італії.
-Петрарка назавжди покидає Воклюз, коли на папський престол вступив Інокентій VI. Той уважав Петрарку чарівником через його заняття Вергілієм.
-Від чуми помирає син Джованні.
-Народжується онучка Елета (Eletta). Утікаючи від епідемії чуми у Європі, Петрарка переїздить у Венецію до сім'ї доньки.
-Народжується онук Франческо. Помирає, не досягнувши двохліття.
-Петрарка переїздить до Падови, де до кінця своїх днів занурюється в релігію.
-липня 1374 Петрарка помирає в Аркві (поблизу Падови), де і був похований. Він заповідає свою бібліотеку рукописів місту Венеція, ці рукописи стали важливою часткою бібліотеки Св. Марка у Венеції (Biblioteca Nazionale Marciana)
-Post mortem[ред. • ред. код]
-У 2004 році святкували 700-річчя з дня народження поета. Того ж року італійські дослідники виявили, що у домовині Петрарки лежить череп, котрий відповідно аналізу ДНК належав жінці. У зв'язку з цим відкриттям професор палеонтології Терібл Вієль Марін Віто (Terribile Wiel Marin Vito) звернувся з проханням до можливих злодіїв повернути череп. Решта останків належала чоловіку, приблизного росту 1,84 м, дуже ймовірно, що вони належали Петрарці. Тим самим він був винятково високим у порівнянні з іншими людьми свого часу.[1]
-**Творчість**
-Петрарка, погруддя
-Автограф одного з віршів Петрарки
-Твори Петрарки розподіляються на дві нерівні частини: італійську поезію (Canzoniere) і різноманітні твори, написані латиною.
-**Італомовна творчіст**
-Якщо латинські твори Петрарки мають велике історичне значення, то світова слава його як поета заснована винятково на його італійських віршах. Сам Петрарка ставився до них із зневагою, як до «дрібниць», «дрібничок», які він писав не для публіки, а для себе, прагнучи «як-небудь, не заради слави, полегшити скорботне серце». Безпосередність, глибока щирість італійських віршів Петрарки обумовила їхній величезний вплив на сучасників і пізніші покоління.
-Свою кохану він називає Лаурою й повідомляє про неї тільки те, що вперше побачив її в церкві Санта-К'яра 6 квітня 1327 року, і що рівно через 21 рік вона померла, після чого він оспівував її ще 10 років, розбивши збірник присвячених їй сонетів і канцон (звичайно називаний «Canzoniere») на 2 частини: «на життя» й «на смерть мадонни Лаури». Як і поети «dolce stil nuovo», Петрарка ідеалізує Лауру, робить її осередком усяких досконалостей, констатує, що її краса очищає й облагороджує його психіку. Але Лаура не втрачає своїх реальних обрисів, не стає алегоричною фігурою, безтілесним символом істини й чесноти. Вона залишається реальною прекрасною жінкою, якою поет любується, як художник, знаходячи всі нові фарби для опису її краси, фіксуючи те своєрідне й неповторне, що є в даній її позі, даній ситуації.
-Крім зображення кохання до Лаури в Канцоньєре міститься кілька віршів різного змісту, переважно політичного й релігійного, і алегорична картина любові поета — Тріумфи (Trionfi), у яких зображується перемога любові над людиною, цнотливості над любов'ю, смерті над цнотливістю, слави над смертю, часу над славою й вічності над часом.
-Канцоньєре, що витримало вже до початку XVII століття близько 200 видань і коментоване цілою масою вчених і поетів від Л. Марсільї в XVI столітті до Леопарді в XIX столітті, визначає значення Петрарки в історії італійської й загальної літератури. Він створив істинно художню форму для італійської лірики: поезія вперше є в нього внутрішньою історією індивідуального почуття. Цей інтерес до внутрішнього життя людини проходить червоною ниткою і через латинські твори Петрарки, які визначають його значення як гуманіста.
-**Латиномовна творчість**
-До неї відносяться, по-перше, дві його автобіографії: одна, незакінчена, у формі листа до потомства («Epistola ad posteros») викладає зовнішню історію автора, інша, у вигляді діалогу Петрарка з Блаженним Августином — «Про презирство до світу» («De contemptu mundi» або «De secreto conflictu curarum suarum», 1343), зображує його моральну боротьбу й внутрішнє життя взагалі. Джерелом цієї боротьби служить протиріччя між особистими прагненнями Петрарки і традиційною аскетичною мораллю; звідси особливий інтерес Петрарка до етичних питань, яким він присвятив 4 трактати («De remediis utriusque fortunae», «De vita solitaria», «De otio religioso» й «De vera sapientia»). У двобої з Августином, що персоніфікує релігійно-аскетичний світогляд, перемагає все-таки гуманістичний світогляд Петрарки.
-Як віруючий католик, Петрарка в цих трактатах, а також у переписці й інших творах, намагається примирити свою любов до класичної літератури (латинської, тому що грецькою Петрарка не навчився) із церковною доктриною, причому різко нападає на схоластиків і на сучасне йому духівництво. Особливо — в «Листах без адреси» («Epistolae sine titulo»), переповнених різкими сатиричними випадами проти розпусних вдач папської столиці — цього «нового Вавилона».
-Ці листи складають чотири книги, вони адресовані реальними або уявлюваним особам — своєрідний літературний жанр, навіяний листами Цицерона й Сенеки, що користався величезним успіхом як завдяки майстерному латинського складу, так і силі їх різноманітного й актуального змісту.
-Критичне ставлення Петрарки до церковної сучасності з однієї сторони й до давньої літератури з іншої свідчить про його підвищену самосвідомість і критичний настрій взагалі: вираженням першого служать його полемічні твори — інвектива проти медика, що насмілився поставити свою науку вище поезії й красномовства («Contra medicum quendam invectivarum libri IV»), інвектива проти французького прелата, що гудив повернення в Рим Урбана V («Contra cujusdam Galli anonymi calumni a s apologia»), така ж інвектива проти одного французького прелата, що нападав на твори й поводження Петрарка («Contra quendam Gallum innominatum, sed in dignitate positum») і полемічний трактат проти авероїстів («De sui ipsius et multorum ignorantia»).
-ь
-Критицизм Петрарки і його інтерес до етичних питань виявляється й у його історичних творах — «De rebus memorandis libri IV» (збірник анекдотів і виречень, запозичених з латинських авторів і сучасних, розташованих по етичних рубриках, наприклад про самоту, про мудрість тощо; цілий трактат у другій книзі цього твору присвячений питанню про гостроти й жарти, причому численні ілюстрації до цього трактату дозволяють визнати Петрарка творцем жанру коротенької новели-анекдоту латинською мовою, що отримали подальший розвиток в «Фацеціях» Поджо) і «Vitae virorum illustrium» або «De viris illustribus» («Про знаменитих чоловіків») — біографії відомих римлян. Особливо важливе значення має велика переписка Петрарка («Epistolae de rebus familiaribus et variae libri XXV» й «Epistolae seniles libri XVII»), що складає головне джерело вивчення його біографії та доповнення до його творів; багато з його листів являють собою моральні й політичні трактати, інші — публіцистичні статті (наприклад листи з приводу переселення пап у Рим і перевороту Кола ді Рієнцо).
-Менше значення мають промови Петрарки, вимовлені їм при різних урочистих випадках, його опис визначних пам'яток на шляху від Генуї до Палестини («Itinerarium Syriacum») і латинська поезія — еклоги, у яких він алегорично зображує події зі свого особистого життя й сучасної йому політичної історії («Bucolicum carmen in XII aeglogas distinctum»), епічна поема «Африка», де оспівуються подвиги Сципіона, покаянні псалми й кілька молитов.
-Значення Петрарки в історії гуманізму полягає в тому, що він заснував всі напрямки ранньої гуманістичної літератури з її глибоким інтересом до всіх сторін внутрішнього життя людини, з її критичним відношенням до сучасності й до минулого, з її спробою знайти в древній літературі засади й опору для вироблення нового світогляду й виправдання нових потреб.
-**Пам'ять**
-На честь Петрарки названий кратер на Меркурії. Також на його честь названо астероїд 12722 Петрарка.